Дiaлоги артиста з душею

Не вигадуй, що ти не актор!
Ми тут всі свої... граємо ролі.
У полоні невидимих шор,
Ще з дитинства позбавлені волі,

В об'єктивах мільонів очей.
Виглядати, здаватись, вражати!
Викривляється сутність речей,
Справжній сенс їх вже не пригадати.

Ми лукаві - мабуть, не зі зла,
Просто боязко вийти за рамки.
Душі били ми, мов дзеркала
І пускали по світу уламки,

Гріли руки фальшивим вогнем,
Тим, що тільки засліплює очі
І щоразу горіли живцем
Під покровом нещадної ночі,

Вже не в змозі брехати собі
Наодинці з самими собою,
У безсилому гніві й журбі
Що не змити ні сном, ні водою.

Там, на мить, у нічній самоті,
Серед стін своїх, звично-домашніх
Промайне напів-видима тінь -
Вже забутий портрет себе-справжніх.

Ледь відчутно торкнеться чола,
І сльоза мимоволі зірветься,
В ній і осуд людський, і хвала -
Все дрібним і безглуздим здається.

І втрачається значення слів,
Що так звично кидати на вітер.
У сплетіннях посмертних вінків -
Учорашні під сценою квіти.

Лиш на мить, тільки правда і ти.
Страшно бачитись з тінню своєю,
У холодних руках самоти,
Діалоги без слів із душею.

Так, наш світ - це завжди глядачі,
І артисти, і зіграні ролі.
Але є в ньому місце душі -
Тій, що вирватись прагне на волю...