Сияет сад, от изморози белый.
А тихо в нем! Нигде сухой листок
Не шелестнет. Ни ветер легкокрылый,
Ни быстрый птах ветвей не колыхнет.
* * *
Настала ночь. Небес блескучий чёлн
Приподнял вверх две мачты золотые.
И вышел я, и вновь, любовью полн,
Задумавшись наедине с собой, забылся.
* * *
Нет слаще вас, мечтанья сердца тайные,
Но все ж не так, как в молодых летах.
В то время вы цвели подобно лилиям/
Тогда вы, как лилеи, расцветали,
А нынче вы, как этот зимний сад.
Сіяє сад, від наморозі білий.
А тихо в нім! Нігде сухий листок
Не шелесне. Ні вітер легкокрилий,
Ні бистрий птах не сколихне гілок.
* * *
Настала ніч. Небес блискучий човен
Підняв уверх дві щоглі золоті.
І вийшов я, і знов, кохання повен,
Задумався, забувся в самоті.
* * *
Солодкі ви, душі самотні мрії,
Та не такі, як за юнацьких літ.
У той-бо час цвіли ви, як лелії,
А нині ви, як цей зимовий цвіт.
Владимир Свидзинский 1885-1941 Сияет сад..
© Copyright: Алёна Агатова, 2023
Свидетельство о публикации №123031709138
Свидетельство о публикации №123031709138
Рецензии