Игорь Рымарук. Столетья точно в круге заколдованно

Ивану Драчу

Столетья -  точно в круге заколдованном,
как в сундуке измученный вертеп...
Там, где рассыпал Бог зачаток воли,
раскинула, хмелея, руки степь.
Еще в ней не светало. Ночь глухая
гудит гнусаво, будто тетива, —
и многих от панического страха
холодный пот стрелою пробивал.
А кто не спит - и тем все безразлично;
им и без сна  покойно и во сне...

И только слово стережет могилы —
как мертвый скиф на мертвом же коне.
Зачем же шепчет ракушка химерно
про край, где умереть Бог не велел?
Уютно там мелодии в таверне
и стихотворцу в списке кораблей,
там воля -  бесконечна и бездонна,
там все свободны - скиф и гречкосей,
там по сей день трезубцем Посейдона
вершится власть и виршей, и стихий,
там древний запах молодого тела
от взгляда полыхает, как жнивье...

Там Змееборец (ракушка шептала)
свечу в деснице держит, не копьё.

Івану Драчеві

Століття — в зачарованому колі,
немов у скриньці втомлений вертеп...
Там, де розсипав Бог насіння волі,
розкинув руки захмілілий степ.
Ще не світало в нім. Ще глупа ніч в нім
гуде гуняво, ніби тятива, —
і не одного в мареві панічнім
холодний піт стрілою пробива.
А хто не спить — і ті зоднаковіли;
їм у безсонні сонячно й у сні...

І тільки слово стереже могили —
як мертвий скіф на мертвому коні.
Пощо ж у мушлі шепоти химерні
про край, де Бог умерти не велів?
Там затишно мелодії в таверні
й поетові у списку кораблів,
там воля — безконечна і бездонна,
там кожен вільний — скіф і гречкосій,
там по сей день тризубом Посейдона
вершиться влада віршів і стихій,
там древній запах молодого тіла
спалахує від погляду, як хмиз...

Там Змієборець (мушля шепотіла)
трима свічу в десниці, а не спис.