Ніжний місяцю в тьмянім серпанку,
Вийди й коси свої розпусти,
Щоб спустилися в темнії води,
І сягнули аж дна з висоти.
Я вночі також вийду назовні,
Тож осяй мені ліпшу з доріг.
Я блукатиму там, як примара,
Де прокинеться Лети потік.
Там ходитиму знов до межі я,
Бо лиш хочу торкнутись води.
Я не відаю, як тут спинитись
І приборкати спалах жаги.
Я піду, як блукаючий вогник,
Під ногами самі болота.
І минаючи світ я побачу,
Що сховало для себе життя.
Аж тоді вийду я в темні води,
І пірну теж до дна забуття,
Відштовхнутись щоб звідти ногою,
І вдихнути життя у вуста.
Я втечу з першим півнем додому,
Обертатись не буду назад,
Що я бачила, все я забуду —
Не лишає нічого вода…
Нiжний мiсяцю в тьмянiм серпанку
© Copyright: Анастасия Малер, 2023
Свидетельство о публикации №123031605947
Свидетельство о публикации №123031605947
Рецензии