Иван Драч 1936-2018 Последний мост полковника

Трубы ударили в марево листьев зеленое,
Крылья палаток страшно зашелестели,
Звёзды в глаза летели молодо и багряно,
И сон золотил неочухавшееся тело.

Штыками лязгнули карабины холодные,
Сеялась ночь сквозь розовое решето.
Зычно кричали переполошенные взводные,
И строились солдаты в конце концов.

Глотали последние сонные шёпоты,
Сопели друзьям в теплый затылок.
В мыслях робкие бродили прожекты,
Во что тревога нежданная выльется.

Взрезая марево крепкой фигурою,
Топча пыль сапогами яловыми,
Грубою резкой скульптурою
Вырос он перед рядами ямбовыми.

Одноглазый, на длинных кривых ногах,
Ведя на привязи штабную свиту,
Он темноту бил под лопатку и в пах
Хохляцкой скороговоркою басовитой.

Полковник старел на наших глазах
И, прозревая, к обиде хладел.
МАВ его бодро и тепло рычал,
Ветер под мышками у него свистел.

Слова умирали в живице терпкой,
Слова вперегонку шли в замес,
Слова до краёв наливали тело
Зелёным маревом песни про мост.

Резкий ацетон глотала мгла,
Качались блоки на спаренных шинах,
Кавалькада металла с грохотом шла ,
Небо раскачивая на пружинах.

Мотая прутиком гибкой антенны,
Зелёный МАВ между ЗИЛами рыскал,
И спасали ошеломительные крены
Его шофера, вышколенного грузина.

И уже начштаба летел туда,
Где ляжет мост зеленой сонатою,
И вился за МАВом блакитный дым,
И мчались приказы полковничьи с топотом.

В аппарелях песчаных хрустела лоза,
Тормоза над обрывом со свистом хрипели,
Полковник кричал охрипло: "Назад,
Назад, вашумать, немедленно"

И как тасует карты игрок,
Сбивал он машины строго в колонны,
А потом курил:  огонь папирос
Не давал ему выдохнуть дым соленый.

Блоки летели, сбиваясь белой грозой.
Прогоны гудели,
катера как пули сновали,
И мошкара облепила покрытую грязью лозу,
И на бровях мостилась
дерзко и вызывающее.

Всходило солнце. Обсела его мошкара.
Оно багровело —
покусанное, злое, безрукое.
И уже разносилось круглое, как солнце,
"ура".
И из-за леса
продымленных танков грохот.

Сорвались с привязи сытые  БМК,
Уже готовые звенья входили в линию,
Втащился мост на понтонах,
как на быках,
И понеслась морзянка лихорадочно-торопливо.

Но рвануло сердце,
как вспышка огня в ночи,
Подернулись днепровские глаза
дымчатым сизым оловом.
Мост прогибался от рыка
обветренных тягачей,
И врач наш полковой
тоскливо схватился за голову.

МАВ — малый плавающий автомобиль.
БМК — марка катера.


Останній міст полковника

Вдарили сурми в маєво листя зеленого,
Крила наметів лячно залопотіли,
Зорі летіли в очі молодо і черлено,
І сон оксамитив непрочумане тіло.

Багнетами хряснули карабіни холодні,
Сіялась ніч крізь рожеве решето.
Смачно кричали сколошкані взводні,
І шикувались солдати нарешті.

Ковтали останні сонливі шепоти,
Сопіли друзям у теплі потилиці.
В уяві блукали несмілі прожекти,
У що ця тривога неждана виллється.

Ріжучи мрево тугою статурою,
Місячи порох чобітьми яловими,
Незугарною рухливою скульптурою
Виріс він перед рядами ямбовими.

Одноокий, на цибатих кривих ногах,
Ведучи на прив'язі штабну свиту,
Він темряву бив під лопатку і в пах
Хохлацькою скоромовкою басовитою.

Полковник старів на наших очах
І, втямивши це, холов до образи.
МАВ його пружно і тепло гарчав —
Вітер під пахвами в нього лазив.

Слова конали в терпкій живиці,
Слова навзаводи йшли в заміс,
Слова наливали тіло по вінця
Зеленим маревом пісні про міст.

Різкий ацетон ковтала імла,
Гойдалися блоки на спарених шинах,
Кавалькада металу гуркіт тягла,
Небо вигойдувала на пружинах.

Хитаючи прутом пругкої антени,
МАВ зеленавий між ЗІЛами нишпорив,
І рятували дивацькі крени
Його шофера, грузина вишколеного.

І вже начштабу летів туди,
Де ляже моста зелена соната,
І віявсь за МАВом блакитний дим,
І біг наказів полковничих натовп.

В апарелях піщаних хрустіла лоза,
Над урвищем різко хрипіли гальма,
Полковник кричав захрипло: "Назад,
Назад, такувашумать, негайної"

І, як тасує карти картяр,
Збивав він машини в строгі колони,
А потім палив: цигарковий жар
Не встигав йому сипати дим солоний.

Блоки летіли, збиваючи білу грозу.
Прогони гули,
катери сновигали чвалом,
І мошкара надибала сизу брудну лозу,
І на бровах мостилася
викличне і зухвало.

Зводилось сонце. Обсіла його мошкара.
Воно червоніло —
покусане, зле і безруке.
І вже вигулювало кругле, як сонце,
"ура".
І чувся з-за лісу
продимлених танків грюкіт.

Зірвалися з прив'язі ситі тугі БМК,
Входили в лінію вже налаштовані ланки,
І вктягся міст на понтонах,
як на биках,
І гарячково побігли
хапливі тони морзянки.

Та вибухло серце,
як спалах вогню вночі,
Взялись дніпровські очі
димчатим сизим оловом.
Міст прогинався од рику
дублених тягачів,
І лікар наш полковий
тужно схопився за голову.

МАВ — малий плаваючий автомобіль.
БМК — марка катера.