Про судьбу

   Н.Бидненко
Про Долю у дієсловах
Казав сліпий: «Побачимо!»
Казав глухий: «Почуємо!»
Ще, може, все не втрачене…
Чи ми не те рахуємо?
Ми губимо і множимо,
Співаєм і віршуємо.
Змішавшись з перехожими,
Усе не те рахуємо.
Складаєм, віднімаємо,
Сміємось і сумуємо.
Й ніколи ми не знаємо,
Чи правильно рахуємо.
О Боже правий, змилуйся –
Ти ж близько, за лаштунками –
Бо ми з дороги збилися
З отими підрахунками!
Ми сваримось і миримось,
Питання піднімаємо…
Та скільки ми не силимось,
Як рахувать – не знаємо.
Чи стерпиться, чи злюбиться,
Чи у печаль прямуємо,
Коли любов загубиться…
А ми собі рахуємо!
Рахуємо у відчаї,
Щось кажем, щось приховуєм…
Зітхають зорі свічами:
ВСЕ Доля обраховує!
***
Сказал слепой: "Увидим!"
Сказал глухой: "Услышим!"
Ещё не всё утрачено...
Или не то считаем?
Мы теряем и умножаем,
Поём и решаем.
Смешавшись с прохожими
Всё не то считаем.
Сложили, вычитаем,
Смеёмся и грустим.
И никогда не знаем,
Что правильно считаем.
О Боже праведный, смилуйся -
Ты же близко за кулисами -
А мы с дороги сбились
С этими подсчётами!
Мы ссоримся и миримся,
Вопросы поднимаем...
Но сколько б мы не силились,
Как считать - не знаем.
Иль стерпится, иль слюбится,
Или в печаль направится,
Когда любовь теряется...
А мы себе считаем!
Считаем мы в отчаянии,
Что скажем, а что скроем...
Вздыхают звёзды свечками:
Судьба всё обсчитает!