Не менше там їх є, що вже давно покинули домівку.
Побачить хтось вдень, скаже... Як ся маєш?
Тож в дюнах стрілися вервечкою верблюди
Із білої імли напевне виникли вони
І далі по екватору плелися.
Нещастів сім та хаос виріїв піску
Немовби заметіль узимку полишили
Де золотом виблискує печать
Таврує сонце геть засмаглих пілігрімів
Фанатиків ідеї зпантеличених прочан
Що вірять картам зоряним.
День кволий як завжди, бо тягнуть корабель...
Хотів я їм промовить вслід лише одне - зажди!
Бо вкопаним стояв як стовб.
Верблюдів рахував. Було їх сто.
А на одному їхала красуня Мірабель.
Рік 1522-й
Мiрабель
© Copyright: Олег Мингалев, 2023
Свидетельство о публикации №123031109151
Свидетельство о публикации №123031109151
Рецензии
