Як часто мама говорила:
"Живіть щасливо без війни!" –
І щось тихенько шепотіла,
Відчувши подих давнини.
"Війна – це горе, день без хліба,
Голодна ніч і плач дітей,
І холод в серці серед літа,
І крик скорботний із грудей!"
Війна – це страшно", – промовляла
І готувати йшла обід,
Всю душу в вариво вкладала,
Як у воєнний недорід.
Не знає мама, слава Богу,
Що в Україні знов війна,
Що я молюсь за перемогу,
Навколо мене – чужина…
Не знає рідна, з чаші лиха
Ми п'єм щодня напій війни,
А ворог лютощами диха,
Рве на шматки бентежні сни…
"Не дай вам Боже, – говорила, –
Спізнати, що таке війна…"
Шепчу: "Уже спізнали, мила,
Біди страшнішої нема…"
Спiзнали
© Copyright: Галина Чехута, 2023
Свидетельство о публикации №123030805645
Свидетельство о публикации №123030805645
Рецензии