Я озирнулась, ідучи, на рідний дім...
Яким же став стареньким він і покосився.
Родючий мамин сад залишився один
І наша гордість-виноградник вже зносився...
Давно тут моя мама не живе.
Знайшла вона притулок собі інший,
І стежкою пішла в буття нове,
Залишивши обійстя, наче сніг торішній....
Життя її - це незабутній добрий слід,
Вона в онуках знову відродилась.
Скрипуча хвіртка виводить жалібний сонет...
Щаслива, що дитинство знов наснилось.
Ностальгiя
© Copyright: Тамара Ненчина, 2023
Свидетельство о публикации №123030206110
Свидетельство о публикации №123030206110
Рецензии