Sonnet 4

Sonnet 4.
William Shakespeare.

Природа надає красу у борг,
Де плине час у ритмі божевілля.
Чарівний скнара, влаштував ти торг
З природою, де проявив свавілля.

Та марно ти привласнювати рад,
Не стаючи від того щасливішим
У подарунок спадщину, як клад
Не розділяючи його ні з тим, ні з іншим.

Вкладаєш ти угоди сам поволі
Позбавивши себе прибутків з часом.
Та в грізний час за розрахунком долі
Майбутнє стане швидкоплинним фарсом.

Переклад

Sonnet 4.
William Shakespeare.

Unthrifty loveliness, why dost thou spend
Upon thyself thy beauty’s legacy?
Nature’s bequest gives nothing, but doth lend,
And, being frank, she lends to those are free.
Then, beauteous niggard, why dost thou abuse
The bounteous largess given thee to give?
Profitless usurer, why dost thou use
So great a sum of sums yet canst not live?
For having traffic with thyself alone,
Thou of thyself thy sweet self dost deceive.
Then how when nature calls thee to be gone,
What acceptable audit canst thou leave?
Thy unused beauty must be tombed with thee,
Which us;d lives th' executor to be.