Уночі я відкрию вікно, щоб прокинулась ти від дощу,
А не з тих неспокійних думок, від яких вже втомилась.
Краще вже – від дощу, бо від тих вже думок сам кричу
Уночі, і боюсь, щоб від крику мого не збудилась.
Дощ від вчинку мого не повірив мені в першу мить,
І спочатку боявся краплинами в мене поцілить,
Але потім зрадів, що із вітром у дім залетить, –
Навіть кілька краплин до твого доторкнулися тіла.
Та й постали з тобою удвох край дощу і вікна,
Та й тримались за одного одне, немов край прощання...
Не влетіла до нас через дощ жодна думка сумна,
Лиш хотілося жити і вічно хотіти кохання...
Уночi я вiдкрию вiкно, щоб прокинулась ти вiд дощу
© Copyright: Миклош Форма, 2023
Свидетельство о публикации №123022501677
Свидетельство о публикации №123022501677
Рецензии