Здається, все - рівно. Я знову зриваюсь у прірву.
У прірву кохання, де ти мене, янгол, чека.
Ніхто вже мі серце з грудей, що стомились, не вирве,
бо в рідну домівку веде мене ніжна рука.
Ніхто не торкнеться душі, що застигла від втоми
за ці вісімнадцять. Ніхто не зігріє в пітьмі.
Я іду до тебе. Я іду, нарешті, додому,
де ніц не потрібно, бо ми там щасливі самі.
Ніхто не завадить до нашої радості кроку.
Ніхто не зурочить мого намагання дійти
до крапки весни, що народжує в серці глибоку
любов до єдиної жінки, якою є ти.
І, що би не трапилось, ми обіймемося тихо,
щоб знов шепотіти звичайні магічні слова,
що ними завжди відвертаються горе і лихо,
а після кружляє, мов зорі вгорі, голова..:)
Порятунок
© Copyright: Александр Ноцкий, 2023
Свидетельство о публикации №123022406464
Свидетельство о публикации №123022406464
Рецензии