Игорь Рымарук. Отъезд

"Я отъезжал, и глазом астролога
Пытал у звёзд, какая же дорога
Меня проводит в будущие дни".
Николай Зеров

Мелкие звёзды сошли - как суница:
птица склевала, что люд не добрал.
Ни вечерницы, ни власяницы
в избранный круг
не пропишут бродяг.

В путь собирайся, о рыцарь упертый,
наших страстишек ничтожнее нет,
наша страница дописана - verte:
"Мы не поэты.
Поэты - в земле".

Из винокурен своих пасторальных ,
мимо гробниц, на каких не клялись,
мы уезжаем –
и знаки астральные
прыскают чирьями из-под колес.

Знамо, вернуться нас не просили,
знамо, не звездами сверстан наш путь...
Господи, дай же ты каждому силы
женщину в городе раннем
забыть –

ту, что расслышит
у берега Леты
наших детей неродившихся шаг...
Из-под земли снова выйдут поэты -
снова дорогу у звёзд вопрошать.

Не у суничных –
довольно им тлеть там -
тех, что из адского взвились костра
и над рекой и поселком, как дети –
голы, малы, перемерзнув, –
дрожат.


суница, суника - "земляника", южн., зап. (Даль)


Від'їзд

"Я від’їжджав і оком астролога
допитувався в зір – яка дорога
мене провадить у майбутні дні."
(Микола Зеров)

Зорі дрібні одійшли –
як суниці:
птах доклював, що не визбирав люд.
Ні вечорниці, ані власяниці
в коло обранців
не впишуть приблуд.

Час вирушати, о лицарство вперте,
пристрасті наші були замалі,
наша сторінка дописана – verte:
"Ми не поети.
Поети – в землі".

Попри такі пасторальні гуральні,
повз гробівці, на яких не клялись,
ми від’їжджаєм –
і знаки астральні
чвиркають, як чиряки, з-під коліс.

Звісно, вернутися нас не просили,
звісно, не зорями зверстана путь...
Господи, дай же ти кожному сили
жінку в ранковому місті
забуть –

жінку, що вчула
на березі Лети
наших дітей ненароджених крок...
А з-під землі повиходять поети –
знову дорогу спитають в зірок.

Та не в суничних –
доволі їм тліти –
в тих, що злетіли з пекельних багать
і над рікою і містом, як діти –
голі, малі, перемерзлі, –
тремтять.