Казка про вишитий рушник

Жила на березі річки одна маленька старенька, і була при ній онука, юна роками, і була вона надзвичайно вродлива. Звали її Соломія. Вона любила вишивати українські вишивки, і мала багато суконь, блуз та рушників з шиттям, і бабусі це дуже подобалося. Якось бабуся пішла прати білизну до річки, і коли вона її полоскала на течії та й впустила з рук вишитий рушник, і той поплив по руслу річки. Бабуся дуже засмутилася, але так і пішла додому без рушника.
У цей час, на березі річки молодий пастух пас ягнят, і він помітив шматок білої тканини в червоно-чорних нитках, у річці, і пробіг до берега і схопив рушник. Він сидів серед дерев і думав: Якщо я знайшов цей білий, вишитий рушник, то знайду і ту красуню, що вишила цей візерунок, і одружуся з нею.
Зібрався він у дорогу, взяв з собою грицики, флягу з водою і трохи провіанту, і вирушив у дорогу. Коли він йшов уздовж річки, проти її течії, то потрапив у густий ліс, де він одразу заблукав, але його вела річка.
Ішов він дуже довго лісом, і тут перед ним став будиночок мисливця, але це він зрозумів, коли увійшов у палати.  Його зустрів сивий чоловік із посмішкою і сказав йому: Якщо ти дійшов так далеко юнак, то вірно шукаєш смерті.
- Ні, я шукаю дівчину, що вишила цей рушник, - і пастух показав рушник мисливцеві, - я знайшов його в річці, його несло течією, і мені судилося з нею одружитися, тому що в цієї дівчини чарівне серце і золоті руки.
- Так, як же ти знайдеш серед багатьох дівчат свою єдину, - запитав мисливець-, хоча я думаю, що таке шиття могла вишити тільки одна майстриня, і звати її Соломія, а живе вона на березі цієї річки разом зі своєю бабусею. І багато вишиває.
Але щоб знайти ті краї, треба битися зі Змієм, що живе в печері. Це найближчий шлях уздовж річки до твоєї коханої, і тоді ти дізнаєшся, чи її шиття ти знайшов у річці, і зможеш з нею одружитися.
- Я готовий битися зі Змієм, заради цього рушника! – сказав пастух. - Але знай, що не так легко битися з цим чудовиськом, бо багато хто вже пробував і тільки губив своє життя. Але я знаю один секрет про Змія. Він живе в печері дуже давно і з'їдає людей, що мешкають у найближчих селах. І ніхто не знає, де захована його смерть, а я знаю, але я надто старий для подвигів. - Поділіться зі мною цим секретом, - попросив пастух. - Коли ти зустрінеш цього Змія, а в нього сім голів, і якщо ти їх відрубуєш, то виросту в нього нові, бо смерть його не настане. Смерть його схована в залізному шипі, що на спині, і це одного разу зрозумів один боєць, але не зміг побити Змія, і помер у мене в хаті від ран. Якщо ти хочеш підкорити цього Змія, то візьми цей мисливський кинджал, і він допоможе тобі в бою.
Взяв пастух мисливський ніж і подякував мисливцю, і коли вони розлучалися, то мисливець сказав йому в дорогу такі слова: Будь обережний, юначе. Бо Змій цей дихає вогнем, і спекає все навколо, але має короткі лапи, і ти зможеш його вбити.
- Я знаю, що заради цього рушника, і дівочих очей, - сказав пастух, - я зможу здійснити цей подвиг, і я відчуваю сили в собі, наче я богатир.
- Нехай Бог тебе оберігає від ран! - Попрощався з ним мисливець.
Довго пастух йшов уздовж річки, і бачив переляканих жителів сіл, і ось нарешті він дійшов до печери, з якої ліниво виліз страшний Змій із сімома головами та довгим хвостом. Коли вони зрівнялися, здивований Змій прошипів: Якщо ти хочеш загинути зараз від вогню, то мені це не подобається, бо я голодний. Я тебе з'їм!
І тут несподівано пастух накинув на себе рибальську сітку, яку він приготував заздалегідь, і почав повільно пересуватися до Змія. Він став його колоти мисливським ножем, і той почав стогнати і кричати на все горло. Змій не чекав нападу від простого хлопця, і почав палити біля себе дерева і кущі, що стояли навколо, але пастух не злякався і нападав на Змія далі. І ось полетіли Зміїні голови.
Голови ще не встигли відростки знову, як мисливець зробив сильний удар ножем і зрубав залізний шип на його спині, і Змій помітно змінився у своєму обличчі і впав мертвим.
Зрадівши перемозі над Змієм, пастух забрав залізний шип із собою, і рушив далі в дорогу вздовж річки проти течії, де на нього чекала дівчина. І ось, одного разу він побачив дівчину в білій розшиті сукні - вишиванці, яка стояла біля колодязя, і вона була надзвичайно красива.
- Ви мені дуже сподобалися, дівчино, - сказав пастух, - якби ви мені тільки сказали, хто вишив цей рушник?
І пастух показав дівчині вишитий рушник.
Ось тут дівчина прямо ахнула: Так це моя робота! Але бабуся впустила рушник у річку, і його забрало течію, як ви його знайшли?
- Цей рушник став моїм талісманом удачі в дорозі, - сказав пастух, - і мені шкода з ним розлучатися, але я мушу його повернути вам. Тільки скажіть мені своє ім'я.
Дівчина зніяковіла і опустивши голову, тихо сказала: Мене звуть Соломія. Але рушник назад забирати я не буду, тому що я хочу, щоб ви мене пам'ятали.
- Я дуже довго йшов у надії зустріти вас, Соломіє, - сказав пастух, - і я воював зі Змієм і вбив його, щоб люди жили щасливо. А тепер я прошу у вас руки та серця, щоб ми разом стали на цей рушник, бо я не зможу прожити своє життя без вас.
Дівчина посміхнулася та погодилася.