День триста шістдесят розп'ятий
Спочатку думали – на дні,
А вже пішла лічба на роки.
В криниці ранку муть на дні,
І нишкне світ на тлі війни,
Десь забарилися всі строки
У часовій височині.
Помилка вийшла в довжині,
Бо з нас такі собі пророки…
Все вірилось – ось-ось мине,
Бо безладу ж не вік тривати.
А небо стало розривне,
І цілої немає хати,
І жодної душі нема,
Куди б не вціліли оскілки.
І стільки вже полеглих, стільки,
Що це свідомість не прийма.
В червону книгу внесли тишу.
А шар уламків все товстіша…
Та мчать пожежні і швидкі,
Сапери і рятівники,
І попри злигоди тривалі
Життя тримає стрій, дивись.
Встають міста з-попід завалів,
Й земну не викривило вісь.
Бо там, в окопах, "на нулі",
В багнюці – янголи і боги.
Бо миру окрім перемоги
Нема на небі й на землі.
Посіви віри провідні,
А парост волі не зім'яти.
Весна не вклониться війні
В день триста шістдесят розп'ятий.
День триста шестьдесят распятый
© Copyright: Ирина Юрчук, 2023
Свидетельство о публикации №123022308216
Свидетельство о публикации №123022308216
Рецензии
