Леся Украинка. Повсюду стоны, плач, рыданья...

Повсюду стоны, плач, рыданья,
Глухие, слабые мольбы,
Судьбе напрасны нареканья,
В тоске понуренные лбы.

Об старом горе Украины
Горюем-тужим в каждый час
И, плача, ждём — ждём той годины,
Когда спадут оковы с нас.

Растравят раны нам те слезы,
Зажить им толком не дадут.
Заржавеют от слёз железы,
Но сами в жизни не спадут!

Ужли нам мучиться в охоту?
Докуда ж нам терпеть нужду!
Возьмёмся лучше за работу,
За новой жизнью — на борьбу!

                [1890]




Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.

Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас.

Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!

Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!

                [1890]