Богдан Лепкий 1872-1941 Не печалься, моё сердце...

Не печалься, мое сердце,
Не печалься, бедное,
Что средь бела дня мерцало,
Под вечер побледнело.

Что средь бела дня мерцало
В золоте да в пурпуре,
То за ночку уберется
В колера понурые.

И то, что тебя манило
Среди бела дня,
Потеряет всякий смысл
В предвечерний час.

И будешь любоваться
На небо, на звёзды,
И будешь ты теряться
В пространстве далёком.

Что когда-то волновало,
Чем душа болела,
Помаленьку да помалу
Пропадёт как не было.

Словно вдруг крылом взмахнуло
И вмиг улетело
То, что прежде волновало,
Чем душа болела.

Не журися, моє серце,
Не журися, бідне,
Що в полуднє мерехтіло,
У вечір поблідне.

Що в полуднє мерехтіло
В злоті і в пурпурі,
Те нічкою прибереться
В кольори понурі.

І не одно, що манило
Тебе в ясну днину,
Безвартісним покажеться
В вечірню годину.

І будеш ти дивитися
На небо, на зорі,
І будеш ти губитися
В далекім просторі.

І що тебе хвилювало,
Що тебе боліло,
Помалесеньки-помало
Забудеться ціло.

Мовби нараз крил дістало
Й кудись відлетіло
Те, що тебе хвилювало,
Що тебе боліло.