Iмпровiзацiя Корану

I
Клянуся світлом твого ганку,
Покровом ночі, віщим сном,
Клянуся зіркою світанку,
Клянусь вечірнім я псалмом,

Що не покинув я тебе.
Кого ж від вод, дощу каміння
Укрив я брамою небес
Й сховав від пильного гоніння?
 
Не я вдень спраги напоїв
Тебе пустельними водами?
Не я язик твій поновив,
Щоб панувати над умами?

Кріпися ж, зневажай обман,
Стезею правди вірно слідуй,
Сиріт люби та мій Коран
Тремтячій тварі проповідуй.

II
Дружини віддані пророка,
По світлу сторону межі
Страшна вам навіть й тінь пороку.
Вам зайві погляди чужі.

Тож живіть скромно: вам пристало
Чистої діви покривало,
Пильнуйте віддані серця
Для ласок й пестощів законних,

Хай погляд несором’язливих,
Ні залицяльника, й митця
Вашого обличчя не побачить
І гнів Творця цим не означить.

А ви, хто вірні Магомету,
Хто на вечерю йдуть його,
Стривайте суєтами світу
Пророка гнівати мого.
В ширенні дум благочестивих,
Не любить він велеречивих
І слів нескромних будь-яких:
Прийміть бенкет його з смиренням
Й цнотливим всіх благословенням
Його невільниць молодих.

III

Знітившись, хмуриться пророк,
Сліпця почувши просування:
Біжить, та не в силах порок
Йому являти здивування.

Небесний том надав і сан
Тобі, пророк, не для порожніх;
Спокійно сповіщай Коран,
Не спонукаючи безбожних.

Ох, не хизуйся чоловік:
На світ цей голим ти з’явився,
Та й маєш геть недовгий вік
Й помреш слабким, як народився.

Господь тебе і умертвить,
І воскресить тебе за волі,
Затьмарить дні і відновить
В злиденній чи в щасливій долі.

За волі дасть тобі плоди,
І хліб, і фінік, і оливу,
Й благословить твої труди,
І вертоград, і горб, і ниву

Але, як ангел засурмить,
На землю грім небесний вдарить:
І брат від брата втече вмить,
І син від матері відшпарить

Й всі перед Господом стечуть,
Страхом спотворені і жахом,
І нечестиві всі впадуть,
Покриті полум’ям та прахом

IV
З тобою древле, о всесильний,
Дужий змагатися посмів,
Він на пихатість божевільний;
Та ти, Господь його скорив.
Ти рік: я всім життя дарую,
Життя та смерть я балансую,
Скрізь над усім долонь моя.
І я, рік він, життя дарую,
Також караю й балансую,
Тобі, Господь, тотожний я.
Лишив пророк зазнайства моду
Від гніву божого твого:
Я Сонце вивільню зі сходу,
Ти ж спробуй поверни його!

V

Земля недвижна, неба зводи,
Творець, підтримані тобою,
Та не падуть на сушу води
І не придавлять нас собою.

Ввімкнув ти сонце перстом-play-єм,
Хай світить небу та землі,
Мов льон, напоєний єлеєм,
В лампаднім світить кришталі.

Творцю моліться; він могутній:
Він править вітром; в спечний день
Ганяє хмари він спокутні
Й лаштує тінь у полудень.

Він милосердий; Магомету
Відкрив він сяючий Коран,
Відкриєм душу й ми сонету,
І та спаде з очей туман.

VI
Недарма снились ви мені
В бою з побритими главами,
В крові омитими мечами
В ярах, на вежі, на стіні.

Вслухайтесь радісного спічу,
О діти спрагливих пустель,
Ведіть рабинь в чертог осель!
Діліть трофей: то бравий звичай!

Перемогли ви: слава вам,
А малодушним осміяння,
Хто на лайливе покликання
Не йшли, напрочуд дивним снам!

Звабившись здобиччю крутою,
Тепер навколюшки з мечем
Речуть: візьміть нас із собою;
Та ви скажіть їм: не візьмем.

Блаженні ті, хто пали в битві:
Їх райській вже прийняв Едем,
Завдячим мужності й молитві,
Славетну пісню їм складем.

VII

Повстань боязкий: у печері твоїй
Горить до світанку лампада свята.
Молитвою щиро, пророк, вщент розвій
Думки всі сумні й здвинь лукаві уста!

До ранку молитву смиренно твори;
Книгу небесну до ранку читай,
Бунт серця й душі придержи, підкори,
Закінчиш сторінку, то знов відгортай!

VIII

В торгівлі совістю з убогою юрбою
Не сип своїх дарів обачною рукою:
Щедрота повна лиш угодна небесам.
В день суду грізного, неначе з нив огрядних,
О сіяч мій, добродій справ небезпорадних!
Вона сторицею віддасть твоїм трудам.

Але, якщо даєш й шкодуєш, я зазначу,
У поміч жебраку спотворену подачку,
Якщо стискаєш заздрісно рукою,-
Знай: всі твої дари є пилюгою,
Що змиє із каміння дощ рясний…
Господь відкине, пропадуть вони.
 
 IX
Мандрівник присталий на бога стогнав:
Нудився жагою і тіні благав.
Блукаючи три дні неспинно й три ночі
І спекою й пилом обтяжені очі
Із сумом водив безнадійним навколо…
Студень під пальмою бачить раптово.

Одразу до пальми він біг спрямував
І спрагу водою сповна втамував,
Запеклий язик і зіниці протер,
І біля ослиці заснув от тепер.
Він спав, а над ним вже роки протекли
За волі владики небес і землі.
 
Настав для мандрівця пробудження час;
Встає він і чує незвіданий глас:
«Давно ти в пустелі так спиш о порі?»
І він відгукнувся: вже сонце вгорі
В ранковому небі палило стоянку,
Я глибоко зранку проспав так до ранку.

Втім голос: «Проте ти триваліше спав;
Поглянь: молодим ліг, а старцем повстав;
Вже пальма зотліла, а студень холодний
Пропав і засох у пустелі безводній,
Піском все занесли давно суховії,
Вже кості біліють ослиці твоєї».

 Охоплений горем миттєвий старий
 Ридає й тремтить, голосить: «Застарий!»
І диво одразу в пустелі здійснилось,
У новій красі все відтак відновилось;
Знов пальма листата трясе головою,
Знов студень вітає живою водою.

І старі кістки всі ослиці встають,
Вдягаються тілом і рев видають;
І от відчуває мандрівець наш знову
І силу, і радість, що вельми здоровий;
Оглянувши с подивом руки та ноги,
Він з богом пускається знову в дорогу.

переклад (перевод А.С. Пушкина Подражание Корану)