Владимир Свидзинский 1885-1941 Всегда я в час вече
Или чтоб месяц, радуясь теплу,
С обрывком лёгким облака на лбу
Задумчиво взрезал сады в нагорьях.
Но вдалеке осталось моё море,
Нагорный сад далёко от очей,
И не встаёт немой пестун ночей
Сиянья нежного во мрак пролить немного.
И в час, когда на обрии далёком
Впадает в ночь последний ток зари,
Мечтаючи на каменном дворе,
Лишь города я слышу мрачный клекот.
Незмінно жду прибою в час вечірній,
Або щоб місяць,
плеканий в теплі,
З тонким уривком хмари на чолі,
Замислено різьбив сади нагірні.
Та в далині зосталось миле море,
Нагірний сад далеко од очей,
І не встає німий пестун ночей
Ласкавого прилляти блиску в морок.
І в час,
коли на обрії далекім
Впадає в ніч останній струм зорі,
Я, мріючи на кам'янім дворі,
Лиш города суворий чую клекіт.
Свидетельство о публикации №123021900925