Микола Зеров 1990-1937. На смерть сына
То был счастливый десятилетний сон.
Так полно кровь пульсировала в жилах,
Солнц экстатичных ясные кружала
Взлетали в неба голубой плафон.
И каждый год звучал на новый тон,
На каждом дне своя печать лежала,
Судьба, казалось, нам не обещала
Ни скорого конца и ни препон.
Исчезло вмиг очарованье счастья:
Осенний день, тепло и солнце ясное
Увидели меня сухим стеблом.
Стою немой и жить уже нет силы:
Все мысли с белым горестным холмом
Жестоко преждевременной могилы.
То був щасливий, десятилітній сон.
Так повно кров у жилах пульсувала,
І екстатичних сонць ясні кружала
Злітали в неба голубий плафон.
І кожний рік звучав на інший тон,
На кожнім дні своя печать лежала,
І доля, бачилось, така тривала.
Не знатиме кінця і перепон.
Вмить розійшлося чарування щасне:
Осінній день, тепло і сонце ясне
Побачили мене сухим стеблом.
Стою німий і жити вже безсилий:
Вся думка з білим і смутним горбом
Немилосердно ранньої могили.
Свидетельство о публикации №123021800691