Явись, утраченная почва перевод стиха В. Стуса

Явись, утраченная почва,
Хотя бы в изболевшем сне,
Лазури простели источник
И мёртвому пролейся мне.
И к дням меня верни забытым,
Росою память окропи,
На исповедь меня возьми ты,
Скажи тихонько: горе, спи!..
Играют солнышка в озёрах
Гогочут гуси у воды.
В эпохи жизненных просторах
Расстаяли мои следы.
Где синь полей, что в грусть объялась,
А где воронья чернь лесов?
Теней рассветных кучерявость
Над радугами голосов,
Где шёпот утренней молебни,
Где крыльев шум и плеск волны,
Слащавый запах винодельни,
Как грех, как память, боль вины?
Где дня расшатанные чаши,
Латунный перезвон шмелей,
Рука твоя в пшеничной пряже,
Что над безбрежностью полей?
Где на рассвете кос чернявость
И алость губ, как жар вина,
И роз бутонов ароматность,
Где ты святая и грешна,
Где та холмистая долина,
И то гнездо, и тот овраг,
Где лебедь трепетная в тине
Крыло ломала, средь коряг?
Где вольных голубей полёты
И брызги радуги в крыле?
Откликнись, прошлое, ну где ты?
Забыты радость, грусть во мгле.

Явись, утраченная почва,
Хотя бы в изболевшем сне,
Лазури простели источник,
Убереги ты душу мне.

********

Василь Стус – О земле втрачена, явися

О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні
І лазурове простелися,
Пролийся мертвому мені!
I поверни у дні забуті,
Росою згадок окропи,
Віддай усеблагій покуті
І тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця клопочуться в озерах,
Спадають гуси до води,
В далеких пожиттєвих ерах
Мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
Де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
Над райдугою голосів,
Ранкові нашепти молільниць,
Де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
І солодавий запах винниць,
Як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
Твої пшеничні руки білі
Над безберегістю полів,
Де коси чорні на світанні
І жаром спечені уста,
Троянди пуп'янки духмяні
І ти — і грішна, і свята,
Де та западиста долина,
Той приярок і те кубло,
Де тріпалася лебединя,
Туге ламаючи крило?
Де голубів вільготні лети
І бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.
О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні,
І лазурово простелися,
І душу порятуй мені.