Я - немовби лютий, що втомився,
Не зима з весною - щось непевне.
Навіть час, здається, зупинився,
А з душі щомить - зітхання ревне.
То здригаюсь, наче від морозу,
То змиваю зливою надію,
Від напруги знемагає розум,
Вже сама себе не розумію…
То прокинусь і радію сонцю,
Слухаю, як пісню, птичий щебет
І дивлюсь мрійливо крізь віконце
На хмарки біленькі і на небо.
Думаю про те, як повернуся
В рідний дім, де все до болю звичне,
Як води джерельної нап'юся
І зварю варення полуничне…
Зможу усміхатись безтурботно,
Зустрічатись з друзями в кав'ярні,
Малювати у віршах полотна:
Сонячні, барвисті, не примарні…
Та в моїй веселковій країні
Цілий рік щемкий триває лютий…
Села і міста лежать в руїні,
Рідний край морозом горя скутий…
Немовби лютий
© Copyright: Галина Чехута, 2023
Свидетельство о публикации №123021608596
Свидетельство о публикации №123021608596
Рецензии