Лина Костенко род. 1930. Бузиновый царь

Во садочку-зеленочку
ходит вишня да в веночке.
Кто играет ей в дуду?
Погляжу-ка я пойду.

Баба скажет: - Не ходи!
В темноте темны сады.
Там, где ветер шебуршит,
бузиновый царь сидит.

Его брови волосаты,
сам он весь седой, косматый.
Глаза разны, брови грозны,
когти у него железны,
его руки  хапуны —
так и схватит с бузины!

Я скажу ей: - Ни-ни-ни!
Глаза вовсе не страшны.
На пенечке, как на троне,
он сидит себе в короне.
Дует в дудку-джоломию,
жаль, что я так не умею.

А вокруг кружатся в танце
цветы - верные посланцы.
Есть оркестры духовые
и улитки травяные.
Три царевны бузиновые,
каждая в своей обнове.

Неусыпно пауки
ткут вуали и шелки.
На царевой епанче
звезды светятся в ночи.
И сидит он в бузине,
ласково смеётся мне.

У садочку-зеленочку
ходить вишня у віночку.
Хтось їй грає на дуду,
подивлюся я піду.

Баба каже: — Не ходи!
Темні поночі сади.
Там, де вітер шарудить,
бузиновий цар сидить.

Брови в нього волохаті,
сиві косми пелехаті.
Очі різні, брови грізні,
кігті в нього як залізні,
руки в нього хапуни —
так і схопить з бузини!

Я кажу їй: — Бабо, ні!
Очі в нього не страшні.
На пеньочку, як на троні,
він сидить собі в короні.
Грає в дудку-джоломію,
я заграв би, та не вмію.

А навколо ходять в танці
квіти — всі його підданці.
Є оркестри духові,
равлик-павлик у траві.
Три царівни бузинові
мають кожна по обнові.

Невсипущі павуки
тчуть серпанки і шовки.
На царевій опанчі
Зорі світяться вночі.
Він сидить у бузині,
усміхається мені.