Старесенька iде по тiй дорозi - Лiна Костенко

(перевод с укр.)
--------------------
Идет старушка чья-то по дороге.
Все так же. Как недавно. Как давно.
Остановилась. Знать, больные ноги…
ушло здоровье, где теперь оно?

Опять пошла... тихонько, неприметно.
С утра снежок дорогу притрусил.
Куда же ты? Я жду тебя!.. Но тщетно.
Горит фонарь — никто не погасил.

Моя старушка, старенькая мама!
Оставь хоть след, хоть тень свою в окне!
Какими можно высказать словами,
что ты вовек не отболишь во мне!

Нам без тебя земля ростка не рОдит,
мы не мудреем без тебя в годах.
Куда идешь? Твоя наливка бродит
и семена остались в узелках.

Ну космос, ну компьютер, нуклеины.
А где слова, что грели нас всегда?
И так за каплей капля Украина
с тобой уходит, Господи, куда?!

Хоть оглянись! Ну погоди немножко!
Я знаю, мало времени, но всё ж!
Сверни домой с незыблемой дорожки.
Вот наш порог, вот дом наш, узнаешь?

А то ушла себе, куда-то побрела.
Тогда был май, сейчас уже морозы.
И не приходишь. Говорят, что умерла.
Зашла бы, хоть бы вытерла мне слёзы.

Идет старушка чья-то по дороге.
И как её зовут? И где её  семья?
Я всё смотрю-смотрю в окно в тревоге
и думаю: а может то моя?
----------------------------------------

       Ліна Костенко

Старесенька, іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здоров'я, де тепер воно?

І знов іде... Зникає за деревами...
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе! Даремно.
Горить ліхтар – ніхто не погасив.

Моя бабусю, старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я тобі скажу словами,
що ти в мені повік не одболиш!

Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать!
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать!

Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни.
А ті казки, те слово, ті сади, –
i так по крихті, крихті Україна
іде з тобою, Боже мій, куди?!

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Ще й час є в тебе, пізно, але є ж!
Зверни додому з білої доріжки.
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що, хоч сльози менi втерла.
А то пішла, й нема тебе, й нема...

Старесенька, іде чиясь бабуся,
i навіть хтозна, як її ім’я.
А я дивлюся у вікно, дивлюся,
щоб думати, що, може, то моя.
------------------------------------