Поезiя згубила камертон - Лiна Костенко

(с укр.)
—--------------
Поэзия теряет камертон.
Как будто дирижируют коленом.
Задребезжал и тон, и обертон,
и стала прима пахнуть нафталином.

Поэзия теряет камертон.
Перецвела и не цветет в обновах.
Скрипичный ключ, как скрученный питон,
глядит в глаза испуганные слову.

У правды заболела голова
от чеснока, политики, гудрона…
И с правдой разлученные слова
забегали по серому перрону.

Стихи отходят, словно поезда.
Гремят на рельсах в бутафорских строфах.
Но вот куда? Куда они, куда?
Поэзия на грани катастрофы.

И не остановить состав никак.
Ложатся рельсы роковою кромкой.
И в будущее мчится порожняк!
Как нам смотреть в глаза своим потомкам?
--------------------------------------

            *   *   *

Поезія  згубила  камертон.
Хтось  диригує  ліктями  й  коліном.
Задеренчав  і  тон,  і  обертон,
і  перша  скрипка  пахне  нафталіном.

Поезія  згубила  камертон.
Перецвілась,  бузкова  і  казкова.
І  дивиться,  як  скручений  пітон,
скрипковий  ключ  в  лякливі  очі  слова.

У  правди  заболіла  голова
од  часнику,  політики  й  гудрону.
Із  правдою  розлучені  слова
кудись  біжать  по  сірому  перону.

Відходять  вірші,  наче  поїзди.
Гримлять  на  рейках  бутафорські  строфи.
Але  куди?  Куди  вони,  куди?!
Поезія  на  грані  катастрофи.

І  чи  зупиним,  чи  наздоженем?
Вагони  йдуть,  спасибі  коліщаткам...
Але  ж  вони  в  майбутнє  порожнем!
Як  ми  у  вічі  глянемо  нащадкам?!

—-------------------------------------