У воді проточній, теплій мила
почорнілі, смутком м'яті, крила
Світлої, Господньої Душі...
А вона нікуди не летіла...
А вона, сердешна біль терпіла
між світів на спаленій межі.
Як уміла, я її втішала,
шепотіла :
- Доброти чимало
й милосердя у людей простих...
Вірила чи ні, звідкІль я знаю?
МАрила прекрасним Божим Раєм...
І благала :
- Господи, прости!..
Сяють крила дивною красою
у Душі благої за спиною -
очі неможливо відвестИ.
В погляді смирення й покаяння...
Поцілунок теплий мій, останній
і прохання лагідне :
- Лети!......
Лети!
© Copyright: Ева Сокол 2, 2023
Свидетельство о публикации №123021203522
Свидетельство о публикации №123021203522
Рецензии