Юрий Андрухович Ты возвратился через много зим...
* * *
Ти знову повертаєшся в той дім,
де, мов гіркі сувої самовидця,
лежать роки. А вже прийдешні лиця
біліють, ніби маски з пантомім.
Ти площу прочитав, як письмена,—
це середмістя, звичне і крамничне,
тепер для тебе вічне і граничне —
твоя вітчизна, щедра й кам'яна.
Ти — мить свого народу, тільки мить.
Уперше тут почув ти, як тремтить
небесне скло між вічністю й тобою.
Ти увійшов. Доріг назад нема.
Твоя любов дитинна і німа —
її не рушиш навіть похвальбою.
Юрий Андрухович
* * *
Ты возвратился через много зим
в свой дом, где горьким свитком летописца
лежат года… А будущие лица
белеют словно маски пантомим.
Ты площадь прочитал как письмена.
А город, и привычный и беспечный,
Теперь – отчизна и преддверье в вечность.
Хоть в камне, но всегда щедра она.
Ты своего народа только миг.
Ты дрожь небесного стекла постиг
Впервые тут меж вечным и тобою.
Дороги нет обратно. Сзади – тьма.
Твоя любовь невинна и нема.
Ее не сдвинуть даже похвалою.
Перевел с украинского Илья Липес
Свидетельство о публикации №123021100594