Идёт, бредёт... пер. с укр. Лина Костенко

Идёт, бредёт старушка по дороге,
Как раньше, как недавно, как давно,
Остановилась…больно, больно ноги.
Здоровье было, где теперь оно?

И снова путь деревья заслонили,
Рассвет снежком дорогу притрусил.
Куда ж идешь?  Я жду. Часы пробили.
Горит фонарь – никто не погасил.

Моя бабуся, старенькая  мама!
Хоть тень, хоть  след оставь ты мне во мгле.
Ищу слова, чтобы сказать упрямо -
Ты никогда не отболишь во мне.

И без тебя в земле росток не всходит,
А молодые же  ума не наберут.
Куда бредёшь, твоя наливка бродит,
Да  семена по узелочкам ждут.

Компьютер, космос, с ними  нуклеиды...
Таится слово  сказок по садам.
И так по крохе, крохе Украина
Идет с тобою, боже мой, куда?!

Хоть оглянись! Побудь еще немного!
Еще есть время. Поздно, но придёшь!
Сверни домой с заснеженной  дороги,
Вот наш порог, или не узнаешь?

Ты не приходишь. Где ты? Ком у горла.
Тогда был май, да он зимой отпет.
Зашла бы, что ли, хоть слезу утёрла.
А то ушла и нет  тебя…и нет.

               *****

 Ліна Костенко

Старесенька, іде по тій дорозі.   
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.         
Було здоров'я, де тепер воно?      
І знов іде... Зникає за деревами. ..
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе! Даремно.
Горить ліхтар - ніхто не погасив.
Моя бабусю, старша моя мамо!   
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я тобі скажу словами,   
Що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать!               
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать!               
Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни,
А ті казки, те слово, ті сади,               
І так по крихті, крихті Україна            
іде з тобою, Боже мій, куди?!               
Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Ще й час є в тебе, пізно, але є ж!            
Зверни додому з білої доріжки,               
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?            
Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.   
Тоді був травень, а тепер зима.               
Зайшла б, чи що, хоч сльози втерла.         
А то пішла, й нема тебе, й нема...