Сергей Жадан. Август - месяц, в котором умрёшь...

Август - месяц, в котором умрёшь,
ставши ночью над сонной рекою.
Мир словно полнится теплотою,
горьким духом горящих болот.

В августе нет ни вины, ни боли,
август - это попросту август:
в воздухе, как в мастерской, просторно,
небо, что зверь, набирает тяжесть.

Будет так: речная вода -
черная, точно сырые уголья,
тишь выдыхает, и без усилья
сами в тебе родятся слова.

И говоришь, и стережешь,
чтобы слова звучали ровнее.
Месяц невидимого вторженья,
месяц отваги и пройденных меж.

Месяц, когда восходят дымы,
соединяя небо и воды
духом спелости и свободы,
духом первых знаков зимы.

Когда слова из ночного костра,
из рек, что прорезают поверхность,
толкают тебя тяжко, надменно
и вместе с тобою горят, горят.

Месяц, когда вырастают огни,
месяц, когда нагреваются стебли.
Руки её - по-летнему теплые.
Песок сбивается на мели.

Серпень – місяць, в якому помреш,
ставши вночі над повільним річищем.
Світ видається теплим, уривчастим,
з духом гірким торф’яних пожеж.

В серпні не буде провини й страху,
а буде так, як буває в серпні –
в повітрі просторо, ніби в майстерні,
небо, мов звір, добирає вагу.

Буде так: вода річкова –
чорна, наче мокре вугілля,
прокачує тишу, й найменші зусилля
твої перетворюються на слова.

І говориш, і стережеш,
борониш слів рівне звучання.
Місяць невидимого втручання.
Місяць відваги й перейдених меж.

Місяць, коли постають дими,
поєднуючи небеса і води
духом стиглості і свободи,
духом перших ознак зими.

Коли слова з серпневих багать,
з рік, які прорізають поверхню
торкають тебе – натруджено, зверхньо,
разом із тобою горять, горять.

Місяць, коли виростають вогні.
Місяць, коли нагріваються стебла.
Рука її – ще по-літньому тепла.
Пісок збивається на мілині.