Сумнi лютневi октави

Здається, що зими ще не було,
Та вже весна ясніє за порогом,
Пітніє рясно лютого чоло
Від думки про останню путь-дорогу.
Морозами лякає темна ніч,
Край озера крихким вкриває льодом,
Що дивиться, як в дзеркало, у воду,
А хмари вже пливуть весні навстріч...

А хмари вже пливуть весні навстріч,
І річка вкрилась брижами рясними,
Без криги залишилась цьогоріч
Під променями сонця чарівними.
Сумує ліс без відблисків срібла,
Лякає мовчазною глухоманню,
Похитує смарагдовою дланню,
Мабуть, насправді хоче вже тепла.

Мабуть, насправді хоче вже тепла
Уся земля, вночі тремтить без снігу.
Співає тільки вітер у степах,
Здіймаючись, підтримує відлигу.
Повітря вже наповнює рефрен
Весняної краплинної кантати,
Синички починають галасати,
Щоб звеселити царство лісове.

Щоб звеселити царство лісове,
Частіше сонце виглядає з хмари,
Воно давно вже мріями живе
Про березневі життєдайні чари.
Хоча б скоріш побачити бруньки,
Почути в небі клекіт журавлиний
І спів пташок ранковий мелодійний,
Забути всі обтяжливі думки.

Забути всі обтяжливі думки
Так хочеться, та у душі - завія,
Засипані до щастя всі стежки,
В руїнах загубилась ейфорія.
Тривога наростає, серце рве…
Вже скоро рік, як ворог не вгаває,
Щодня вогнем пекельним поливає…
Летить на землю зерно морове.

Летить на землю зерно морове,
Здригається планета від хвороби,
Надіями на кращий час живе,
Натомість не дають зцілитись бомби.
Всі уповання зараз на весну,
А то терпіти глум уже несила,
Можливо, хоч вона впотужнить крила,
Щоб подолати врешті-решт війну…