Василь Герасимюк. Первый снег

Притихла кровь. Стал тише шаг.
И выше стали горы.
И первый снег,
точно пророк,
идёт, а  сердце хворое.

Как тяжело дышать ему!
И как в округе холодно!
Ступает он в пустую тьму
ногой узорной голою.

Снег словно под гору идёт -
с трудом, хотя бесплотный.
И палец на уста кладёт,
знак мертвеца холодный.

О нет, то холод родовой.
А с ним легко на сердце.
И снег идёт на оклик мой.
Впервые так, наверно.

Притишив кров. Притишив крок.
І вищі стали гори.
Йде перший сніг,
немов пророк,
в якого серце хворе.

Як важко дихати йому!
як свіжо доокола!
Ступає у порожню тьму
нога різьблена, гола.

Йде сніг – немов під гору йде –
ледь дише, хоч безплотний,
і палець на уста кладе,
як знак мерця холодний.

О ні, то холод родовий.
А в ньому серцю легше.
Йде перший сніг на поклик мій.
Такий, можливо, вперше.


Рецензии