Сергей Жадан. Я хотел бы когда-то упасть в этот сн

Я хотел бы когда-то упасть в этот снег,
чтоб он потоком сбивал меня с ног,
чтобы он лежал полуночным тлом -
глубокий, точно псалом.

Я хочу завернуться в эти поля,
чтоб родимая чёрная эта земля
сделалась частью моей души,
как океаном стали дожди .

И когда бы она просыпалась в ночи,
тишину за окнами слушала, и
глядела, как темная светит вода,
я любил бы её и тогда.

Потаённой речи ночное стебло.
У нас было с нею столько всего,
что охотно отдал бы я слово своё
тому, кто любит её.

Я хотел бы почуять начало конца
в напряжённых чертах её лица,
в темном, что прячет её, саду,
в снеге том, на какой упаду.

Я хотів би впасти колись у цей сніг,
щоби він потоком збивав із ніг,
щоби він лежав опівнічним тлом –
глибокий, наче псалом.

Я хотів би вгорнутися в ці поля,
щоби чорна земля, родюча земля
стала частиною моєї душі,
як стають океаном дощі.

І коли б вона прокидалась вночі
і вслухалася в тишу за вікнами, чи
видивлялась світло в темній воді –
я б любив її і тоді.

Потаємної мови нічне стебло.
У нас із нею стільки всього було,
що я охоче віддав би слова свої
тому, хто любить її.

Я хотів би відчути початок кінця
в насторожених рисах її лиця,
в темряві, що ховає її ходу,
в снігові, на який упаду.