Елена Касьян 1970-2019. Зной хватает за жабры..

Зной хватает за жабры и топит в небе –
Дышишь этим блакитным, горячим, мягким.
Но не спеши, ведь всё, что и вправду надо –
Это живым быть и зрячим, живым и зрячим.

Птица плывет вверху небесною рыбой–
Глубже и глубже, как будто вот-вот утонет.
Сколько из этой реальности ни выпрыгивай,
Не пересечь своей границы без боли.

Не пересечь без страха вот эту бездну,
Где лишь песок и ветер возводят стены,
Все же живи сегодня, живи сегодня,
Ведь не заметишь, как настоящее схлынет.

Есть у тебя билет и есть поклажа.
Думай теперь - уехать или остаться.
Зной, как сомнение, лезет в пору  каждую,
Чтобы в тебе гнездиться и разрастаться.

Тронется поезд – что-то в груди оборвется,
Будешь стоять один на пустом перроне.
Легче рыдать в одиночестве, чем прилюдно.
Ветер читает свет\мир по твоей ладони...

Спека бере за зябра і топить в небі –
Дихай отим блакитним, м'яким, гарячим.
Не поспішай, бо все, що насправді треба –
Бути живим і зрячим, живим і зрячим.

Птаха пливе вгорі, як небесна риба –
Глибше і глибше, неначе от-от потоне.
Скільки з цієї реальності не вистрибуй,
Не перетнеш без болю свої кордони.

Не перетнеш без остраху цю безодню,
Де лиш пісок і вітер будують стіни,
Але живи сьогодні, живи сьогодні,
Бо не помітиш, як сьогодення сплине.

Маєш квиток і маєш свою валізу.
Думай тепер – поїхати чи зостатись.
Спека, як сумнів, у кожну шпарину лізе,
Щоби в тобі гніздитися і зростати.

Шарпнеться потяг – вірветься щось у грудях,
Будеш стояти один на пустім пероні.
Плакати легше одному, аніж на людях.
Вітер читає світ по твоїй долоні...

http://stihi.ru/2016/07/20/5978