Трошки свiту
і йду собі кудись, у втрачені світи…
Праворуч хтось в пальто годує омелюха…
Ліворуч - над Дніпром повітряні мости…
На небі білий слід згорілої комети,
що звідкись приліта до мене кожен рік…
Навколо лен одні натомлені естети,
що б’ються за любов і дивляться в мій бік…
І все, що я шукав, ховається в долонях,
зігрітих просто так у темряві кишень,
цих зшитих із бажань, останніх пантеонів
для тих нічних богів, що правлять нами вдень…
Свидетельство о публикации №123012708211