Най...

І ніколи не сниться – ні мама, ні двір, ні сад.
Ні ровесниця бабчина – зведена мамою хата.
Все пощезло кудись – мов коса – що дівоча краса:
Тільки три волосини на лисині рожевуватій.
Дев’ять років тому обірвали звичайне життя.
Так і висни – листком, що на гілці вчепивсь між світами:
Тим, далеким, убитим – куди вже нема вороття –
І прийдешнім колись – там, де, вірю, зустрінуся з мамою.
Ти в країні чужій – бо відмовила рідна в рідні.
Бо у белькоті суддів – не вирок, а каверзний гомін.
Бо в далеких світах – ти не в тому, не в першому, ні! --
А тріпочеш листком -- в паралелях, у світі другому.
Забувай, забувай! – все дитяче  і все золоте,
І в безстрашному небі ласкаве кормило гаряче.
Там, де рід чималенький – та тільки війна не про те:
Для своєї рідні – ти нічого, ні краплі не значиш!
І ніхто не оплатить ні крихти твоєї вини,
Не підставить плече, не розрадить – сьогодні, ні завтра.
Бо справдились п’ять двійок -- упертих, пророчих, страшних!
Бо дев’ятка – три трійки, що смерті командують залпом.
Ось і дірка від бублика – як остання відмашка нулю.
Забирайте, не шкода! І все, що вціліло, ламайте.
Тільки вузлик маленький – отой, що до серця тулю –
Де горобчиком пам’ять – заклинаю вас! -- не чіпайте.
                22.01.2023