Елена Касьян 1970-2019. Мне наплевать, если скажут

Мне наплевать, если скажут, что всё пролетело–
Ливень,  жизнь, и любовь, и слова, и вещи...
Лишь бы она на меня вот так вот смотрела
Каждое божье утро и каждый вечер.

Дурню счастливым быть -  всегда отыщется повод.
Птица поёт и тем заслоняет бездну.
Чем же тебя заслоню я от непогоды?
Пусть не навеки, а хоть на мгновение  это.

Нету у нас ничего, только то, что имеем –
Ливень, жизнь и любовь... А молодое
Лето стучится в висках:  не пригубить бессмертья
Нам ни на йоту . Просто останься со мною.

Мне наплевать, что сгущаются тучи над крышей,
Даже во тьме есть любовь, надежда и вера.
Дерево выпустит стебель - и тешится птица.
Встанет на ножки ребёнок – и радостно сердцу.

Время без боли и грусти нас отпускает,
Как ни противься, а вечность ждет у порога.
Дай же мне руку,  незримые трубы играют,
Небо за маковки храмов трогает город.





Байдуже, хто мені скаже, що все скінчилося –
Злива, життя, кохання, слова та речі...
Аби вона на мене ось так дивилася
Кожного божого ранку, кожного вечора.

Дурневі бути щасливим – завжди є нагода.
Птаха співає, бо тим затуляє безодню.
Чим затулити так само тебе від негоди?
Хай не навіки, а хоч би на мить, на сьогодні.

Адже нічого немає, крім того, що маємо –
Злива, кохання, життя... Молоде та зелене
Літо пульсує у скронях: безсмертя не вкраємо
Ані на трохи. По всьому лишись біля мене.

Байдуже, скільки збиралися хмари над дахом,
Навіть у мряці є віра, любов і надія.
Дерево випустить пагін – і тішиться птаха.
Стане на ніжки малеча – і серце радіє.

Час відпускає нас далі без болю і суму,
Як не впирайся, а вічність чекає на брамі.
Дай мені руку, вже грають невидимі сурми,
Небо торкається міста за маківки храмів.

http://stihi.ru/2016/06/08/5599