Дороги Життя

За роком - рік,  як на дорозі мітки,
дні миготять і тануть в ринвах мет,
відбившись відблиском у вікнах-клітках,
свистять, даючи в серце рикошет...

То як багато бачиться здалеку!
І як інакше - бачиться в цей час…
Чимало підсвідомість в картотеку
Внесла болючих різних втрат для нас... 

Дні миготять, як на дорозі мітки…
Лягають дні, як кулі в Білий Світ…
Звучать вірші, дорожніх літ примітки -
кардіограма стрільбищ бувших літ…

Пройшли у Часі прагнення чудові,
рубці в душі залишивши, мов слід...
І як були в нас напрямки ґрунтові -
такі ж дороги бачить досі Світ…

Підйоми, спуски, ями та канави…
Якій же був нервовий в Часі пульс!
Версту знайти спокійну б для забави…
І не знайду ніде, минулим вам клянусь!

Рвалася упряж, мучили здогадки…
Та возом завжди правив хор калік….
Не дай вам Бог, далекії нащадки,
не сімдесят прожити так, а рік!

Країна ж нам брехала величаво…
Сліпив нас блиск лукавих перемог…
Душа сліпа кудись іде кульгаво…
Бо шлях наш прокладає тільки Бог!

Дорога наша – з дурості петляла,
як тільки виходила за поріг…

Ох, як багато молодість не знала!
І як багато - незакінчених доріг!

Якщо ж тут нас дзеркально відтворили
з Тонких Небесних Планів та Ланів,
так чим на Небі ангели згрішили?!
Який марксист їх розуму лишив?!

В порочне коло шлях наш замикало…
І  стопи були в чорних мозолях…
І як Часи роки нам кільцювало -
ми після з болем бачили на пнях….
……………………………
Але ж не всіх торкнулися прополки…
Хоча було в житті чимало  криз…
І, розчепіривши гілки та голки,
тяглися вгору дерева та йолки,
закривши добре поріділий ліс…

Нехай наш час так швидко прокотився…
І хай його лишилося в обріз…
Нехай лик Часу так суворо проявився
та, слава Богу, виріс Новий Ліс
Під Синевиром Золотавих Різ.