В парку з примарами тільки на мить
Вітер стихає... Мені не почулось:
Голос коханого близько звенить,
Нібито кличе в далеке минуле.
Зла хуртовина ховає сліди.
Терпке повітря – зі смаком бальзаму.
Зграї сніжинок летять з висоти,
В звучних снігах просинається пам’ять.
Стомлене серце – у вирі надій.
Вирватись прагне з тісного полону.
В зимньому парку на лаві старій
Юність забула троянду червону...
..................
20.01.2023 Фото з інтернету
Парк примар
© Copyright: Людмила Степановна Небесная 2, 2023
Свидетельство о публикации №123012005723
Свидетельство о публикации №123012005723
Рецензии