Юрий Андрухович. Скоро шесть...

Скоро шесть- на дворе потьма,
целый снег сметен то-то туг,
в небе нет небес- мгла сама,
туч завои- гнездовье вьюг.

Блеск- не розам, в мешках седым,
знаменующим в немоте
наши же земные сады,
в бездорожье уж не те.

На работу к восьми- час
взлюминировать окна и тракт:
истекает свет из нас,
родников совести, не за страх.

Так и сеем крохи тепла
в светозёмную чернотень,
вот и стала зима бела,
понемногу длинней день.

Оттого в эпицентре стужи
под хаосами туч и крон,
жизнь согреется- и кружит,
не замёрзнет и кровь роз.

перевод с украинского Терджимана Кырымлы



Ще о шостій ранку пітьма.
Непочатий сніг, наче луґ.
І небес на небі нема,
тільки вітряні гнізда хуг.

Тільки вкутані у мішки
тьмяні ружі з-над холодів
знаменують земні стежки
на німих розпуттях садів.

Перша зміна о восьмій — час
освітити вікна і шлях.
Починається світло з нас,
ніби вічна вода в полях.

Ніби сіємо в чорну рань,
перші крихти тепла зі жмень,
аж заблисне досвітня грань,
і від того довшає день.

І тому в осередді стужі
під безоднями хмар і крон
оживають глибини ружі
рушає рослинна кров...

Юрій Андрухович