Не вистачає тиші
Сама з собою розмовляю,
Завжди з думками віч-на-віч,
Я їм багато дозволяю,
Тож не втихають день і ніч.
Шумлять, немовби у вагоні
Звучить гігантський контрабас.
Мені у цьому шумі й дзвоні
Так незатишно повсякчас,
Я вже й себе не можу чути,
Шукаю всюди супокій,
Щоб там забути голос скрути
В солодкій тиші віковій.
Та не уникнути дебатів,
Що у моїй звучать душі,
Здригаюсь іноді від страху,
Що всі думки, немов чужі…
Щоб захистися від гуків,
Від сліз, печалі і скорбот,
Не вистачає ніжних звуків
І гармонійних плавних нот.
Щоб стала суму й болю ніша
Причалом втішних сподівань,
Моїй душі потрібна тиша,
Надійний захист від вагань…
*Гук - безладне звучання людських голосів.
Не вистачаe тишi
© Copyright: Галина Чехута, 2023
Свидетельство о публикации №123011106387
Свидетельство о публикации №123011106387
Рецензии