Завещание

Ні, це не переклад Заповіту великого Шевченка, перекладів уже тисячі. Це моє розуміння, як російського українця-білоруса, духу тієї епохи...

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —

Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

        Т.Шевченко



Горит Восток зарёю боя,
Пылает Юг огнём беды,
Мой отчий край, всегда с тобой я,
Когда и желчь, когда меды.

Я - внук Руси, я оной Слава,
Её я боль, её я Рать,
Коль Враг у стен, со Святославом
Иду на вы - не умирать.

А бить врага смертельным боем,
Громить его обитель зла,
Коль та грязна - в Днепре отмоем,
Коль и черна - сожжём дотла.
 
И новый мир - домишко к дому,
Господь, от скверны упаси!
Построим вмиг, взамен чумному,
Ведь в том и есть вся суть Руси!