Розчиняюсь у блакитi

Милуюсь в самоті пухнастим снігом,
Ніхто не відвертає від думок
Ні запитанням, ні раптовим сміхом,
Розплутую сама журний клубок.

Дивлюсь на щедре світу частування,
Що сиплеться снігами з висоти,
І скрикую умить від здивування,
Від сяйва неземної чистоти…

Здається, що душа знайшла притулок,
Де завжди тиша і спокійні дні,
І врешті-решт відчула порятунок
Від шумної мирської метушні.

Я розчиняюсь у п'янкій блакиті,
Немов ховаюсь від чужих очей,
Ловлю зими феноменальні миті
Без горя і нерадісних вістей…


Рецензии