Жук

(всім простим хлопцям з села, що вступили до лав тероборони присвячую...)

Дивно, та в нього не було ніякого передчуття:
Все так буденно - дошкуляв перезвін пилорами,
Ввечері треба купити хліба та крем до бриття,
Подзвонити, спитати чи не скінчилися висівки на господарці у мами...

Та сон перервало над ранок...Вибух...Як грім...
Шибки струснуло, заграва над Києвом...Миттю спотів...
- Все таки, сунувся,- пролетіло в думках, - бісів син!
Жінкою, вставай, бо війна почалася,- прошепотів...

Далі, все наче у мареві:  бомби, вогні,
Сусід дав двостволку, і сім патронів ( ну вже хоч сім)
В тероборону зумів записатись на третьому дні...
"Слава нації!" - смерть їм проклятим усім....

 Зі свояком обладнали вдвох тещин підвал:
Ковдр назносили, води, сигарет та свічки....
Бензин для "коктейлів" злили з лісовозів, зробили запал...
Щож, пригощать будем вас, приходіть "мужички"!

І ланцюжок потягнувся безсонних ночей:
На блокпостах день за днем чергування,
Дома - родина, та двійко маленьких очей,
Що рученятами знову ламає "на всіх" шоколадку останню...

Страх десь подівся... Ми вистоїм... Рідна земля
Завжди допоможе... Ще зродить нам теплого хліба...
Бо вже не раз нам грозили мечем іздаля:
Її довелось боронити - від сина, до діда...

Він знов на посту.Гріє заціплі лодоні свої на вогні.
Притримуючи неголений підборіддям потертий "броннік".
Його місце тут. Бо в нього мати старенька живе в Жукині,
А ще двоє діток із жінкою на оболоні.