Валерий Брюсов. Первые встречи. Рус. Бел
Эту беглость поцелуя и прерывистую речь!
Как люблю я, как любил я эти милые слова, —
Их напев не позабыл я, их душа во мне жива.
Я от ласковых признаний, я от нежных просьб отвык,
Стал мне близок крик желаний, страсти яростный язык,
Все слова, какие мучат воспаленные уста,
В час, когда бесстыдству учат — темнота и нагота!
Из восторгов и уныний я влекусь на голос твой,
Как изгнанник, на чужбине услыхавший зов родной.
Здесь в саду, где дышат тени, здесь, где в сумраке светло,
Быстрой поступью мгновений вновь былое подошло.
Вижу губы в легкой сети ускользающих теней.
Мы ведь дети! все мы дети, мотыльки вокруг огней!
Ты укрыла, уклонила в темноту смущенный взгляд...
Это было! все, что было, возвратил вечерний сад!
Страсти сны нам только снятся, но душа проснется вновь,
Вечным светом загорятся — лишь влюбленность! лишь любовь!
1904
***
ПЕРШЫЯ СУСТРЭЧЫ
Як кахаў я, як кахаю я гэту нясмеласць першых сустрэч,
Гэту бегласць пацалунку і перарывістую гаворку - меч!
Як кахаю я, як кахаў я гэтыя мілыя словы, —
Іх напеў не пазабываў я, іх душа ў ва мне жывая знову.
Я ад ласкавых прызнанняў, я ад далікатных просьбаў адвык,
Стаў мне блізкі крык жаданняў, запалу лютага мовы крык,
Усе словы, якія мучаць запалёныя вусны - навізна
У гадзіну, калі бессаромнасці вучаць — цемра і галізна!
З захапленняў і засмучэнняў я ваблюся на голас твой,
Як выгнаннік, на чужыне які пачуў кліч цябе адной.
Тут у садзе, дзе дыхаюць цені, тут, дзе ў змроку светла,
Хуткай хадой імгненняў ізноў мінуўшчына падышла.
Бачу вусны ў лёгкай сетцы выслізгаючых ценяў-сноў.
Мы бо дзеці! усе мы дзеці, матылькі вакол агнёў!
Ты атуліла, нахіліла ў цемру збянтэжаны погляд...
Гэта было! усё, што было, мне вярнуў вячэрні сад!
Запал сны нам толькі сняцца, але душа прачнецца зноў,
Вечным святлом загарацца — толькі закаханасць! толькі любоў!
Перевёл Максим Троянович
Свидетельство о публикации №123010600872