Падарунак доли... из стихов Н. Савки

Каханне нам свае даруе крылы,
Каб птушкі быццам, рынулі ў палёт.
Бы караблям разгорнуты вятрылы
І шлях туды дзе ранішні усход.

Зямля малая наша, бы пясчына,
Ўсе не змяшчае нашы пачуццІ.
І дзякаваць мы ёй заўжды павінны,
Што дорыць нам каханне у жыцці.

Тады душа, як бы плыве ў прасторы -
Нясуць яе касмічныя вятры.
Далі мы клятву: - Ў радасці і ў горы
Быць побач, да апошняе пары!

Навокал нас сціскаўся час, прастора
І бушаваў эмоцый акіян.
Нябачна слёз было там, жалю, гора -
Незразумелы, незвычайны стан!...

Каханне нам свае даруе крылы,
Дае магчымасць даляцець да мэт.
Абодвух доля гэтым адарыла
І кінула пад ногі цэлы свет.

А.Умінскі.

ПОДАРУНОК ДОЛІ

Кохання нам дарує свої крила,
Аби ,мов птахи, рушили в політ.
Мов кораблям розгорнуті вітрила,
Побачити й почути цілий світ.

Земля, вже замала, мов горошина,
Не в змозі умістити почуття.
В коханні, найщасливіша людина,
З"являються мета і сенс життя.

Мов світлячки, повз пролітають зорі,
Тріпають чуба сонячні вітри.
Ми клятву дали: "В радості і горі,
Аж до останньої залишимось пори!".

Навколо нас стискався час і простір
І вирував емоцій океан.
Нехай ми на Землі на час — ми гості,
Але який це неймовірний стан!...

Кохання нам дарує свої крила,
Дає можливість рушити в політ.
Обох нас доля ним нагородила,
І кинула до ніг нам, цілий світ!
04.01.2023р