30.12.2022.
Одного разу я збагнула:
Якщо я раптом припинюсь
І перестану бути тілом,
Ніхто не знатиме… Бо снюсь
Собі та віртуальним друзям,
Мережа замінила світ,
І дійсність вже давно на друзки
Порозліталася… Привіт,
Листівка, фото, пара віршів –
Така-сяка собі печаль,
Втрачати нічого. Нарешті
Цього не буде. То не жаль…
Бо вже нема чого втрачати,
Якщо забулися слова,
Сенс зник, і більше розмовляти
Нема про що… Дарма… Дарма
Що засобів технічних купа:
Фб, мобільний, інтернет…
Але мерці хоронять трупи,
І роблять ставку на момент,
Коли померлому все рівно,
Бо він не чує, він вже зник…
І ось нарешті зрозуміла:
Ніхто не знатиме, що втік
Мій розум з тіла, душа вийшла
І відлетіла в небеса,
Бо звідти вже не напишу я,
Не передам: яка краса.
І казочку про вищі сфери
Не розкажу, і всі пісні
Розтануть, наче ті химери,
Які і зараз лише сни…
Вiртуальнiсть
© Copyright: Брущенко Алёна Бруна, 2022
Свидетельство о публикации №122123004348
Свидетельство о публикации №122123004348
Рецензии