Своя війна в мені, своя планида.
Як хочеш, вір, а як не хочеш, ні.
Я не атлант в хребті, я - Атландида,
занурена в кохання глибині.
Сиджу на лузі, ноги підібгаю,
немов Мамай, я снам тлумачу сни,
і ревно так, і кревно осягаю
політ пелюстки вишні повесні.
Ох, схоже, напочатку треба вмерти,
аби настигти розквіт на землі.
Втім вірю я, запрошення в коперті
із книгозбірні прийде і мені.
світлина: Микола Пимоненко. Квіткарка. 1908
примарка квiткарки
© Copyright: Цветков Александр, 2022
Свидетельство о публикации №122122906846
Свидетельство о публикации №122122906846
Рецензии