А. И. Артамонов. Я помню... Рус. Бел
Влепившись куклою в громадину коня,
В захлёбе ужаса, как на краю обрыва,
Летел над миром я, а мир летел в меня.
Края рубахи крыльями раскинув,
Вжимаясь, чувствуя, как искренна, чиста,
Расплёскиваясь жаром сквозь хребтину,
Струится жизнь иного существа.
И с ним в комок грохочущий сливаясь,
Всем телом чувствуя секундность бытия,
Сердечный стук копытами вбивая
В земную плоть, летели конь и я.
***
Я памятаю, у дзяцінстве, учапіўшыся ў грыву
Я памятаю, у дзяцінстве, учапіўшыся ў грыву,
Уляпіўшыся лялькаю ў гмах каня,
У захлебе жаху, як на краю абрыву,
Ляцеў над светам я, а свет ляцеў у мяне.
Краі кашулі крыламі раскінуўшы,
Уціскаючыся, адчуваючы, як шчырая, чыстая,
Расплюхваючыся жарам скрозь хрыбеціну,
Струменіцца жыццё іншай істоты.
І з ім у камяк грукатлівы зліваючыся,
Усім целам адчуваючы хвіліннасць быцця,
Сардэчны грук капытамі ўбіваючы
Ў зямное цела, ляцелі конь і я.
Перевёл Максим Троянович
Свидетельство о публикации №122122608124
Артамонов Андрей Иванович 26.12.2022 23:21 Заявить о нарушении
это небесное творенье, а скакали вы на ПЕГАСЕ, да с какои
неистовой любовью.
Браво!!!
Максим Троянович 27.12.2022 17:40 Заявить о нарушении