Юрий Андрухович Мы вернулись...

          Юрій Андрухович

              * * *

Повертаємся, всіявши зойком оази;
кров на піхвах, засмага східна.
Та зачинене місто, мов острів прокази,
або клітка, в якій єхидна.
Поки нас не було, поки нас у пустині
прошивала сурма побідна,
на стовпах і криницях, мов сіль на хустині,
проступило тавро: єхидна.
Ми згубили себе в агарянськім поході.
Перемога цілком не видна.
І до рідних дверей нам достукатись годі,
і вітчизна немов єхидна.
Рідні панни зів'яли по вежах і клітях,
пізня ласка така фригідна.
В зимних венах померло дзвінке повноліття,
а в очах ожила єхидна.
Це вона відкладає століття, мов яйця,
по торгах, де музика мідна,
де помости смертей, де живуть і бояться,
де юрба сичить, мов єхидна.
Що я можу? Хрипуча сурма наді мною.
Я півсвіту пройшов приблизно.
Можу босим піти за твоєю труною,
рідна панно, стара Вітчизно.      

           Юрий Андрухович

               
              * * *
Мы вернулись, наполнили шумом оазис.
Кровь на ножнах, загар завидный.
Только город закрыт, будто остров проказы
или ржавая клетка с ехидной*. 

И пока нас фанфары в победном размахе
оглушали в песках – стало видно:
на столпах и колодцах, как соль на рубахе,
проступило клеймо - ехидна.   

Мы сгубили себя в агарянском** походе,
а победа не очевидна.
До родных достучаться никак не выходит,
и отчизна - словно ехидна.

Наши жены завяли и в башнях, и в клетях,
запоздалая ласка фригидна.
В зимних венах застыло, ушло полнолетье,
а в глазах ожила ехидна.

То она отложила века, словно яйца
на торгах – и так дальновидно –
там, где плахи, где люди живут и боятся
и толпа шипит, как ехидна.

Что могу я?  Хрипят надо мною фанфары.
Я полсвета прошел до тризны.
Мне босым вслед за гробом брести нашей старой,
ненаглядной пани отчизны. 

*Ехидна – мифическая женщина-змея, адское создание.
**Агаряне – потомки Агари, египтянки, рабыни, наложницы Авраама,
  родившей ему, согласно Библии, сына Исмаила.

               


Рецензии