Жанна Дарк. Часть 2

«Жанна Дарк. Частина ІІ»

Інквізитори і судді
Не знайшли у неї вад,
Головний суддя в перуці
Привітав її: «Віват!»

І король дає їй титул
І командування військом;
Жанна, не гаючи й миті,
Диктує листа англійцям,

Щоб вони зняли облогу
З Орлеану якнайшвидше,
Додає печать вологу,
Дату, підпис, таке інше.

Жанна вирушає в табір -
Там пиятика і гамір,
В Жаннине шатро ввійшов
Сам Ла Гір і зняв шолом.

Жанна знала, що робила,
Й віддавала вказівки,
Щоб пияцтво припинили,
А розпусниці-дівки

Щоб із табору вшивались,
Щоб і дух їх не смердів,
Щоб солдати сповідались
І зрікалися гріхів.

«Тих чортів зачали в пеклі!» -
Заперечував Ла Гір, -
Кремезний, як Шварценегер,
Шляхетний, як Річард Гір.

Але Жанна незворушна,
Її шал не зупинить,
Її аура потужна,
Кров пульсує і кипить.

Та англійці теж мисливці,
Їхня відповідь така:
«Передайте вашій дівці,
Що англієць - не втікач.»

Отже, битва починалась,
Жаннині війська
З англійцями зачіпались,
І одна стріла

Жанну поранила в ногу,
А інша в плече,
Та невдовзі вона знову
Верхи під дощем.

Одну за одною бастилії
Сент-Луп і Огастин
Жанна у своєму стилі
За кілька годин

Захопила. Та на черзі
Бастилія Турель,
Взяти її - справа честі
Французьких людей.

Дюнуа хотів спочатку
Дати війську відпочинок,
Але Жанна почекати
Не хоче аніхвилини.

Із Блуа прямує військо
Рятувати Орлеан,
А в бастилії під містом
Сер Талбот - англійський пан.

Вже на підступах французи,
Вишикувалися струнко,
Їде верхи їхня муза,
Афродита в обладунках.

Жанна з прапором і гербом
На чудовому коні
Оглядає своїх левів,
Але щось вони сумні.

«Мої леви, мої тигри,
Леопарди ви мої!
Позаду - поразки прикрі,
Попереду - ще бої.

Ми так довго відступали,
Щоб сьогодні дати бій,
Бо Франція вимагає
Помсти за завданий біль.

Ті, хто Францію кохає,
З вами я і з вами Бог.
Уперед! Я вас благаю!
Уперед до перемог!»

Жанну слухали вояки,
Наче гноми Білосніжку,
Й опинився на вістрі атаки
Дезертир позаторішній.

На озброєнні французів -
Катапульти, требуше,
Англійці теж не боягузи,
З гарматами й не лише.

Море списів і шоломів
Проти моря стріл і ядер,
І драбини вже високі
До стін стали притуляти.

І у сутичці запеклій
Посхрещувались мечі,
І в Луари воду темну
З мурів падали бійці.

Англійці боролись гідно,
Але забобонний страх
Перед Орлеанською Дівою
Начебто зірвав їм дах.

Великих втрат обидві
Зазнали країни,
Та Франція в цій битві
Показала силу.

Рано-вранці на світанку
Талбот вивів контингент,
Простояв у полі марно,
І покинув континент.

Орлеан перетворився
На суцільний феєрверк,
Святкувало усе місто
Зламний у війні момент.

Ключ від міста має Жанна
Й від сердець усіх містян,
Їй удячна вся держава,
Вся спільнота громадян.

Жанна не втрачає пильність,
Хоч душа її святкує;
Скоро в супроводі війська
Вона з Карлом попрямує

До Реймсу попри небезпеку
На церемонію коронування;
Дорога ця важка й далека,
Багата на випробування.

Жанну скрізь охороняли
Велетні й богатирі,
Янголи, і з Сенегалу
Навіть леви і слони.

Жанна зовсім незабаром
Керувала під Жаржо
Діями генералів
Й артилерії також.

Її енергія вибухова
Й безпомилкова інтуїція
Стали їй у пригоді,
Були її амуніцією.

Жанна Дарк здіймає руку,
У руці стискає меч, -
Було досить цього руху,
Й військо йшло вперед, як смерч.

Тривала дуель гарматна,
Жанна каже Алансону:
«Герцогу, я б вам порадила -
Перемістіть свою персону.»

Він послухав цю пораду,
А один сеньйор ненароком
Став на місце те, і раптом
Ядро влучило у нього.

Герцог йде до каноніра,
Пана Жана де Лорена:
«Подивись на того звіра -
Напіванглійця, напівлева.

Він жбурляв у нас каміння,
Завбільшки, як ця гармата.»
Де Лорен своє уміння
Мріяв продемонструвати.

І вцілив ядром у груди
Цього лютого кінг-конга.
Штурм тривав, кричали люди,
Сурмили сурми, іржали коні.

Жанна з прапором керує
Штурмом фортеці Жаржо,
Камінь, кинутий із муру,
Влучив і зім'яв шолом.

Жанна падає на землю,
Та підводиться за мить:
«Уперед! За рідну землю!» -
Й знову прапор майорить.

І французи беруть місто,
Англійські графи відступали;
Всіх їх оточили швидко,
Й вони капітулювали.

Де ла Пол такий був павич,
Що сказав Рено Гійому:
«Ви не лицар, хоч і шляхтич.»
Він став у гущавині бою,

Й посвятив його в лицарі,
І тоді лише він здався.
Отакі вони, англійці
(Та ніхто й не сумнівався).

Під Божансі на допомогу
Прибув до Жанни Рішемонт,
Але король був проти нього
(Намовив Карла злий бомонд).

Жанна мала гострий розум
І державницьку позицію,
І залишила із носом
Цього разу інквізицію.

І обіймами зустріла
Констебля ця мудра жінка,
Талбот з Фастольфом квапливо
Відступали до Парижу.

Під Пате вони спинились
Відпочити на природі,
Олень вискочив із лісу,
А вони ж були голодні.

Постріл викрив для французів
Їхнє місце розташування,
Жанну Дарк і її друзів
Переповнювало бажання.

Англійці заметушились,
Намагались утікти,
У паніці розгубились,
І тікали, хто куди.

Але втеча не вдалася,
Бо Ла Гір і Дюнуа
З де Сентраєм постарались,
Будуть зайві тут слова.

Жанна знову тріумфує,
Взято Талбота в полон,
Та чомусь вона сумує
І покинув її сон.

Був англієць полонений,
Дати викуп він не зміг,
І його, наче оленя,
Ріжуть на очах у всіх.

Жанна здалеку примчала,
Як побачила цю страту,
В нього з рани кров дзюрчала,
Вона втішала його, як брата.

Вона завжди співчувала
Суперникам гідним,
Це її вирізняло
На тлі звичаїв огидних.

Далі був похід безкровний
І коронування в Реймсі,
Жанна трималася скромно
В авангарді процесії.

Позад неї йшли поважно
Лицарі і генерали,
Архієпископи, маршали,
Принци, герцоги, дворяни.

Відбулось коронування
У великій світлій залі,
Скрізь прикраси, гаптування,
Люстри, вітражі, кришталі.

На бенкеті нашій Жанні
Компліменти адресувались,
Вона трималась до останнього,
Насамкінець розридалась.

До неї приїхав батько,
Вона його повідомила,
Що виконала завдання
І хоче знов додому.

Але ось у її двері
Гупотять якісь військові,
Аж крейда падає зі стелі
Й кішка сховалась під комин.

Всі просять її лишитись
І запрошують на раду;
На мить вона засмутилась,
Та пішла із ними радо.

На нараді було палко,
Найпалкіша була Жанна,
Вона Карлових радників
Звинуватила в держзраді

Небезпідставно. Бо вони
Були за мир із ворогами,
Які зайшли у їхній дім
З брудними намірами.

Жанна в запалі промови
Вигукує: «На Париж!»
Публіка шаленіє,
А зрадники ще тихіш

Між собою шепотілись,
Міркували хитрий план,
Жанни здихатись хотіли,
Готували їй капкан.

Де ля Тремуй - хитрий лис,
Принцу Бургундському пише лист,
І дає йому поради,
Як Жанну кинути за ґрати.

Спершу Карл підтримав Жанну,
Але в темних кулуарах
Його позицію державну
Радники корегували.

Він затримувався довго,
Відступав, і знов ішов;
Жанна відкрила дорогу
До Парижу. А цей піжон

Наказав їй відступати,
Коли Бедфорд вже тремтів
(Хабарі давати й брати
Бедфорд вмів і Карл умів).

Зрештою, одного разу
Розгулялася гроза,
Й Жанна зазнала поразки,
Ледь залишилась жива.

Її військо оточили,
А її взяли в полон,
Того дня не долічились
Французи своїх голов.

ДАЛІ БУДЕ...